Думки вголос Цей обнадійливий факел життя…

Думки вголос Цей обнадійливий факел життя…

Недавно потрібно було занести в управління Пенсійного фонду трудову книжку (для звірки). Почав поперегортати її сторінки… Як  швидко промайнув час!.. Через кілька місяців мине 50 (!) років, як я, відслуживши в армії, влаштувався на роботу на «калуську хімію»! Зізнаюся: приємно мені, пенсіонеру, усвідомлювати, що й я колись доклав зусиль до розвитку найпотужнішого підприємства Калуша. Та що Калуша – Прикарпаття  і навіть України, бо, пам’ятаю, колись газети рясніли повідомленнями, що КХМК (пізніше – «Хлорвініл», «Оріана», тепер – «КАРПАТНАФТОХІМ») давав один відсоток усього валового продукту держави!

Було сумно, коли підприємство зупинилося. Кинеш поглядом у той бік, звідки колись линули виробничі звуки, а там… німота. Ми з друзями, такими ж як і я пенсіонерами, бідкалися, що такі настали часи… Зате коли над олефіновим знову загорівся факел!.. Веселіше стало… Ми цей продовгуватий язик полум’я, що колишеться над найвищою колоною, назвали факелом життя.

Отак сядемо собі і згадуємо, і говоримо… 60-ті роки минулого століття, 70-ті, 80-ті. Всяке було. Підприємство давало «дихання» місту. За його кошти розвивалися-розросталися житлові квартали, інфраструктура міста. Хто старший, той пам’ятає, що на тому місці, де тепер височать багатоповепрхівки, колись були мочари. Та будувалися  нові цехи, виробництва – паралельно виростали висотні будинки. Їх засиляли хіміки, шхтарі, будівельники, металурги… Журналісти назвали Калуш «містом-заводом», і воно, мабуть, правильно, бо дуже міцно був пов’язаний старий індустріальний центр із підприємством.

Не буду кривити душею – «калуська хімія» колись ще асоціювалася із забрудненням повітря. Були викиди в атмосферу, від чого не лишень крутило в носі, але й позначалося на врожаях таких делікатних овочів, як, приміром, огірки. Казали, що це – результат загазованості, що йшла з труби магнієвого заводу. Ще трохи додавали нечистот хлорні виробництва із застарілою технологією. Та з роками все змінилося. Магнієве виробництво кануло в лету, а на місці старого цеху з виробництва хлору і каустичної соди виріс новий, надсучасний, у порівнянні з технологією старого – небо і земля. Довкілля стало чистішим, жодних порівнянь із тим, що було наприкінці минулого століття.

Ми, старше покоління, пам’ятаємо, чим гордилося колись підприємство. Десятки видів продукції!.. І люди, цілі трудові династії, що її виробляли. Про це не забуто…. Про це зібрано багатющий матеріал в музеї історії і трудової слави ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ». Юним його відвідувачам зіниці розширюються, коли обачать на всю ширину стіни індустріальний пейзаж підприємства.

А нам, старшим, є, ой є про що згадати… І погордитися. Бодай тим, що над цехами підприємство знову «дим-димок», що воно, це підприємство, знову «дихає». А це означає, що люди мають роботу. Нехай ще не із такою, якою б хотілося зарплатою, але, як кажуть, «ще не вечір». Наступлять часи, що і тут зарплата виросте до гідної висоти. Зате чоловіки – вдома, не їдуть по Польщах, Швеціях, Чехіях. І жінки їх тут. Виховують діток. Беруть участь у житті міста.

А підприємства, працюючи, наповнюють бюджет міста. Солідне йде поповнення в міську скарбницю із «калуської хімії». Тому, багато хто це встиг помітити, покращився загальний вигляд на вулицях Калуша. Ними, цими вулицями, проходять люди, багато молодих – із дитячими візочками. Це – місто їх батьків, їх місто…

… Калуш має славну історію. Тут з давніх давен «поселилася» хімія, про що нагадують, нехай у руїнах, корпуси старого калійного комбінату. Та наш погляд і сьогодні, і завтра звернутий поза зону міських кварталів. Там – коливається язик вогню над висотною колоною олефінового заводу. Це – факел життя! Нехай ці мої спогади і прикрашені нотками ностальгії, але, повірте, писалися вони від душі…

Павло Андрейчук, ветеран підприємства.