«І Петрос їм усміхнувся, як добрим друзям…»
Навіть уже досвідчені мандрівники товариства «КАРПАТНАФТОХІМ» були приємно вражені такою привітною зустріччю з вершиною Українських Карпат
Відразу скажемо, що Петрос не випадково був обраний калуськими нафтохіміками для чергового і вже традиційного сходження на одну із вершин наших Карпат напередодні свого професійного свята. Адже «дружба» ця була започаткована ще в 2013 році, коли група представників підприємств, підкоривши вершину, помітила на ній понівечений металевий хрест оригінальної форми та конструкції. Рішення визріло миттєво: «порадимося і спробуємо відновити цю святиню…»
Чому саме Петрос?
Впровадити в життя свою ініціативу калуським наф-тохімікам вдалося в червні 2014 році. Цьому передувала чимала організаційна та дослідницька робота, яка була доручена тодішньому начальнику адміністративно-господарського відділу Андрію Курташу. Він разом із головним механіком підприємства Олександром Бобівим, маючи в своєму розпорядженні лише фотознімки понівеченого хреста, звернулися за допомогою щодо його реконструкції в проектно-конструктурський відділ підприємства. Проектантам ідея сподобалася, і вони погодилися допомогти.
Що стосується виготовлення основи хреста (постаменту) й виконання деяких інших робіт, то відповідальність за них взяли працівники нинішнього ремонтного управління підприємства, а декоративне оформлення постаменту кованими елементами здійснили працівники калуського підприємства «Ковосвіт», які, дізнавшись для яких потреб ковані елементи будуть використані, виконали ці роботи безкоштовно.
Не менш цікавою є історія встановленого хреста на одній із вершин Карпат. Через Інтернет вдалося з’ясувати, що автором ідеї встановлення хреста є настоятель тоді ще Української автокефальної церкви в місті Тернополі о. Ярослав Вірозуб. Саме за його участю та ще більш як 50-ти інших священиків і численних вірян з Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської областей та міста Києва 4 вересня 2006 року на Петросі було встановлено хрест. Як відзначено з цього приводу на уже встановленій калуськими нафтохіміками в 2014 році пам’ятній дошці, яка прикріплена до фундаменту хреста, «…на знак прагнення до єднання українських церков» (дослівно).
Від отця Ярослава довідалися і про майстрів, що виготовили чотиметрий хрест, від останніх у телефонному режимі – про усі його розміри, адже до того керувалися в роботі лише побаченим та фотознімками.
А виконала усі монтажні роботи з відновлення хреста група калуських нафтохіміків у кількості 12 чоловік. Задля цього вони завчасно приїхали в селище Ясіня Рахівського району, аби наступного дня, 12 червня, здійснити сходження на вершину Петроса разом з постаментом, новими елементами хреста, зварювальним апаратом, бензогенератором, необхідним обладнанням та матеріалами. Доставити їх на вершину нафтохімікам допомогли працівники місцевого лісгоспу, виділивши вантажівку.
Загалом на підйом було потрачено більше трьох годин. Приблизно о 10.00 група слюсарів-ремонтників та електрозварників під керівництвом головного інженера РУ Костянтина Гомана та Олександра Бобіва приступила до виконання робіт зі встановлення хреста, які впродовж дня вдалося завершити.
Хрест на вершині в променях сонця
І ось 31 серпня група керівників та головних спеці-алістів товариства «КАРПАТНАФТОХІМ» на чолі з генеральним директором підприємства Іваном Підсадюком знову прибула в Ясіню. Але якщо п’ять років тому калуські нафтохіміки, за порадами місцевих мешканців, обрали такий шлях підйому на Петрос, аби туди могла доїхати вантажівка, то тепер дорога на вершину пролягала спочатку крізь лісосмугу, а далі скелястими стежками, встеленими кущами чорниці та брусниці.
Коли лісові насадження стали все рідше зустрічатися на шляху мандрівників, дихати ставало все важче, але це не зменшило бажання нафтохіміків підкорити вершину. У цей період стали формуватися групи із 3-4 осіб за ознаками спільної діяльності, уподобань та іншого. Проте майже кожного, зважаючи на те, тут були й аматори, турбувала думка: чи дійду?
Енергії усім додав генеральний директор, який буквально через п’ять хвилин після початку сходження як досвідчений підкорювач карпатських вершин стояв попереду групи, звіряючи чи всі 23 учасники вже в пішому ритмі. Забігаючи наперед, скажемо, що Іван Михайлович першим піднявся і на стрункий Петрос, як його ще часто називають досвідчені туристи, зважаючи на його природну стрімку будову.
Чи не вперше в історії підкорення вершин Карпат представниками «КАРПАТНАФТОХІМу» у складі групи мандрівників було аж шість жінок. І якщо для начальника відділу управління персоналом Любові Тітової та начальника лабораторії з обслуговування виробництва етилену і поліетилену такі мандрівки, як мовиться, вже не новина, то для інших, зокрема начальників лабораторії з обслуговування виробництва ПХВСС та КС Любові Проник, цехів ВіК та НіОПСВ (очисних споруд) Ангеліни Кравчук, а також заступника начальника відділу заробітної плати та соціальних програм Оксани Крижанівської така «екскурсія» в гори, а тим більше в поважному товаристві чоловіків-керівників, була чи не вперше.
А ось начальник проектного відділу Олеся Іздрик відразу дала всім зрозуміти, що з горами вона на «ти». Бо коли на чолі більшості мандрівників вже почали рясніти крапельки поту, вона знаходила час не лише помилуватися краєвидами, а й посмакувати чорницею та вдихнути аромати рідкісної гірської квітки рододендрона.
– Мандрівки в гори, зокрема наші Карпати, я полюбила ще з інституту, – розповідає Олеся Ігорівна, – і це було майже на професійному рівні. Але останнім часом якось не випадало підкорювати такі вершини. Сьогодні я дуже вражена і організацією заходу, і тою підтримкою, яку постійно відчувала від чоловічої половини групи. А ще більше мене зачарувала природа, наша багата і квітуча земля.
А тим часом підйом ставав все крутішим, тож слова Олександра Бобіва: «А я вже хрест бачу…» вся група зустріла з полегшенням та неприхованою радістю.
Море емоцій було на вершині гори, яка всміхнулася нафтохімікам ласкавими сонячними променями і освіжаючим вітерцем.
– Вона впізнала нас, – стиха мовив Костянтин Гоман.
Спочатку нафтохіміки помолилися біля Хреста єднання церков українських, виконали гучно Гімн держави, а вже потім були фотознімки, селфі на згадку, враження, яких вистачило б на окрему розповідь.
Не обійшлося, звичайно, й без шампанського, яке виніс на вершину в своєму рюкзаку один з організаторів цього заходу, начальник відділу оплати праці та соціальних програм Ігор Мельник.
Говорили багато приємних слів про підкорення вершини заступники генерального директора Ігор Мацьків та Олександр Болецький, а заступник начальника управління з охорони праці, техніки безпеки та екології Роман Бумбу, який зійшов на Петрос уже ввосьме, не переставав усіх дивувати розповідями про те, що бачив навколо.
… Це була й справді надзвичайна картина. З Петроса в цей день чітко проглядалися чи не всі вершини Чорногірського хребта. Говерлу, Піп Іван та інші «двотисячники» було видно як на долоні, а також полонину Куркуль, гірський масив Свидовець. Ще далі виднілися і гори Мармароського масиву… Таке слід бачити, аби відчути всю повноту краси та приємних вражень.
Анатолій Гетьманчук.
