Роман Бордун: «На чемпіонат світу їхав передусім виконати норматив майстра спорту міжнародного класу»
Як уже повідомлялося в «НК», 2 і 3 листопада в Києві відбувся відкритий чемпіонат світу з пауерліфтингу та окремих вправ за версією WPRO. У цих змаганнях брав участь і 23-річний апаратник піролізу цеху з виробництва хлорвінілу ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» Роман Бордун, який зі столиці України привіз додому дві золоті медалі.
Ця приємна для нафтохімічного підприємства та Калуша новина відразу після її оприлюднення на сайті нашої газети заполонила соціальну мережу та була поширена багатьма електронними виданнями Івано-Франківської області. Але водночас тішить і той факт, що цьогоріч вже другий молодий працівник саме цеху з виробництва хлорвінілу виборов найвищі нагороди змагань міжнародного рівня. Нагадаємо, що наприкінці березня став чемпіоном Європи з кікбоксингу апаратник синтезу Олег Максимів. З ним на сторінках тижневика було опубліковано інтерв’ю з цього приводу. А сьогодні познайомимо ближче читачів газети «НК» з чемпіоном світу Романом Бордуном.
– Романе, передусім вітаю тебе з цим неабияким особистим спортивним успіхом. Але для початку розкажи трохи про себе.
– Я корінний калушанин. Навчався в Калуській ЗОШ І-ІІІ ступенів №10 (сьогодні це ліцей), Калуському політехнічному коледжі за спеціальністю «Монтаж та обслуговування систем автоматизації», який закінчив з червоним дипломом. Потім поступив на навчання в Тернопільський національний технічний університет ім. Івана Пулюя, де здобув освітній ступінь бакалавра і магістра. Одружений. Щасливий від того, що дружина подарувала мені донечку, яку назвали Катрусею. Їй зараз вже півтора року. В найстарішому цеху ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» працюю з 2 січня 2018 року. З виконанням обов’язків апаратника піролізу 6-го розряду справляюся ніби непогано. Ця робота на найбільшому в області та знаному в світі промисловому підприємстві мені подобається.
– Чому з різних видів спорту ти обрав саме пауерліфтинг і коли почав ним серйозно займатися, щоб стати професійним спортсменом й здобувати нагороди на різних змаганнях?
– У шкільні роки, коли навчався в молодших класах, трохи займався вільною боротьбою в заслуженого тренера України Ігоря Барни. І десь два роки тому теж ходив на заняття з вільної боротьби до вихованця Ігоря Адамовича – титулованого борця Андрія Кучми. Але цим видом спорту просто займався для свого фізичного розвитку, тобто не більш як на любительському рівні. А пауерліфтингом захопився, мабуть, швидше всього через те, що свого часу ним займався мій старший брат Володимир. Щоправда, не дуже серйозно, без виступів на змаганнях.
Я приблизно в 2012 році, коли навчався в коледжі, почав постійно відвідувати тренажерний зал у ФСК «Нафтохімік» та самостійно там «качатися» (сміється). Для студента, в якого грошей, звісно, обмаль, цей зал у Калуші був найдешевшим бюджетним варіантом з непоганими умовами для тренувань. Тут знайшов багато знайомих людей. Від них довідався, що зал з пауерліфтингу є в селі Підмихайля, де працює професійний тренер СК «Україна» Микола Лесів, який виховав не одного гідного спортсмена. Наступного року я вже був там. Відтоді постійно відвідую цей зал та займаюся пауерліфтингом під керівництвом Миколи Миколайовича.
– Майже сім років наполегливої праці дали свій результат – ти став чемпіоном світу з пауерліфтингу в дисципліні «Екстремальний жим лежачи», причому відразу в двох категоріях: «Юніор 20-23 роки» і «Open 24-39 років» у дивізіоні «Професіонали». Чи прогнозував, що в Києві, де проходили ці змагання, здобудеш дві світові медалі найвищого ґатунку?
– На чемпіонат світу я їхав не з думкою про якісь медалі, а передусім, щоб виконати норматив майстра спорту міжнародного класу. Але, на жаль, трошки не дотягнув до цього досягнення. В екстремальному жимі лежачи я підняв штангу вагою 150 кг 15 разів, а з моєю вагою 108 кг потрібно було це зробити 16 разів.
– Перехвилювався, не налаштував себе як слід?
– Можливо, бо це був мій дебют на міжнародних змаганнях. До того ж в чемпіонаті світу з пауерліфтингу в Києві брали участь й багато легендарних спортсменів з різних країн. Та й коли до твого виступу прикута пильна увага вболівальників, суддів, близькі, друзі, знайомі тримають за тебе кулаки, то почуваєш себе не так вільно, як на тренуваннях у залі. Така обстановка трохи сковує дії спортсмена на помості, але я завжди стараюся досягати максимального результату.
– А в залі, в спокійній ситуації ти вже піднімав штангу вагою 150 кг 16 разів?
– Так, але не на змаганнях. У залі мені вдавалося виконувати норматив майстра спорту міжнародного класу в екстремальному жимі лежачи. 16 підйомів штанги вагою 150 кг – це на сьогодні мій неофіційний рекорд. Шкода, що на чемпіонаті світу не судилося його повторити.
– Підготовка до цих змагань забрала багато часу?
– До чемпіонату світу готувався під керівництвом тренера Миколи Лесіва практично п’ять місяців. На початку підготовки були дуже інтенсивні тренування, а ближче до змагань інтенсивність зменшилась, щоб не навантажувати організм й накопичити сили для виступу в Києві.
У міжпідготовчий період до чемпіонату світу я також, щоб «підігнати» власну вагу та зорієнтуватися в своїх потенційних фізичних можливостях, взяв участь в Кубку Західної України з пауерліфтингу, що наприкінці вересня проводився в Тернополі. Там встановив особистий рекорд з жиму лежачи, піднявши штангу вагою 192,5 кг та підтвердивши норматив майстра спорту України. А в екстремальному жимі лежачи норматив майстра спорту України виконав теж у Тернополі ще в 2016 році. Тоді я зі своєю вагою в 100 кг підняв 37 разів штангу завважки 100 кг.
– За свою професійну спортивну кар’єру пауерліфтера ти вперше здобув два «золота» чемпіонату світу. А скільки взагалі на сьогодні вже є медалей в твоїй домашній колекції?
– Всього 16. З них 14 здобув на змаганнях всеукраїнського рівня. Брати участь у чемпіонаті Європи ще не доводилося, як і виступати на змаганнях десь за кордоном, бо пауерліфтинг – це не олімпійський вид спорту й фактично не отримує жодної підтримки від держави. Останній чемпіонат світу з пауерліфтингу проводився в столиці України, тому взяти в ньому участь мені фінансово було простіше.
– Пауерліфтинг буває класичним і в екіпіруванні та має вправи, з яких окремо проводяться змагання. Тобі, Романе, що в цьому виді спорту найбільше подобається?
– Перевагу віддаю класичному пауерліфтингу, бо, на мою думку, в ньому можна визначити всю справжню силу спортсмена. А з дисциплін пауерліфтингу, як я уже переконався зі свого досвіду, найбільший прогрес маю у вправі з екстремального жиму лежачи. Хоча не менше мені подобається і простий жим лежачи.
– Чи не змінилась після чемпіонату світу з пауерліфтингу твоя мрія виконати норматив міжнародного майстра спорту?
– Звісно, ні. Цим видом спорту я надалі продовжуватиму професійно займатися і в перспективі буду старатися виконати норматив МСМК з екстремального жиму лежачи в категорії «Опен» та в дивізіоні «Еліта».
– Що б ти побажав молодим колегам по роботі і взагалі калушанам?
– Успіхів і натхнення у спорті, в роботі і щоб вони завжди прислуховувались до того, що каже їм серце.
– Дякую за відверте інтерв’ю і бажаю тобі нових спортивних успіхів на змаганнях міжнародного рівня.
Розмову вів Василь ТКАЧУК.
