Про товариство
 

Новини

 

Історія

 

Соціальний розвиток

 

Благодійність і спонсорство

Економіка
Виробництва
 

Продукція

 

Сировина

 

Проекти

Використання сировини
Випуск продукції
Ліцензійна діяльність
 

Централізоване водопостачання та водовідведення

 

Постачання природного газу

 

Постачання електричної енергії

Тендери

  Умови проведення
  Документація
  Оголошені тендери
  Інформація про переможців
Прес-релізи
Контакти
Регіон
  Місцеві новини
  Спортивні новини
ФСК "Нафтохімік"
Фотогалерея

 

Благодійність і спонсорство


Творча сім’я святкує

«КАРПАТНАФТОХІМ» долучився до відзначення ювілею зразкового ансамблю народного танцю «Веселі гуцулята»

   «Веселих гуцулят» в Калуші, безумовно, знають всі. Без виступу цього зразкового ансамблю народного танцю не обходиться, мабуть, жодне святкування. Більше того наших танцівників  люблять не тільки вдома, їх завжди тепло зустрічають на концертах в інших містах та областях України. Захоплюються українськими народними танцями в їхньому виконанні й за кордоном. «Веселі гуцулята» відвідали з виступами чи не всю Європу.  
   6 травня колектив святкуватиме 35-річчя від дня створення. З цієї нагоди журналіст «НК» вирішила з’ясувати, в чому секрет успіху цього ансамблю.

   Наполегливість, оптимізм і шалена любов до своєї справи

   Незмінним керівником «Веселих гуцулят» всі ці роки є Людмила Коваль. Колектив розпочав свою роботу, навчаючи мистецтву народного танцю близько сотню дітей, зараз же учасників налічується вдвічі більше. Та були роки, пригадує Людмила Миколаївна, коли в колективі займалося й триста танцівників.
   – Все залежить від різних чинників, зокрема таких, як демографічна ситуація, – пояснює керівник ансамблю. – Але не останню роль відіграє і зниження популярності народного танцю. Причина – очевидна. На жаль, держава не приділяє належної уваги популяризації  цього мистецтва. Ситуація, звісно, засмучує, але ми все ж не залишаємо оптимізму.
   Наполегливість, оптимізм і шалена любов до своєї справи, мабуть, це й є головним секретом успіху колективу. Бо  все, що зроблено «з душею»,  глядач відчуває.
   Не менш важливим є й те, як розповіла Л. Коваль, що в їхньому колективі завжди панує тепла родинна атмосфера, там цінують кожного члена своєї великої танцювальної сім’ї, плекають звичаї та традиції. А найбільшішою  своєю перемогою «Веселі гоцулята» вважають отримання звання зразкового колективу.
   – Нашому ансамблю 35 років, а 30 з них ми – зразковий колектив, – зауважує Людмила Миколаївна. – Це дуже почесно, це – найкращий стимул для подальшої праці й зростання. Хоча, звісно,  пишаємося не тільки нею. Дуже важливим для нас є кожен наступний крок у творчості, кожна нагорода і грамота. Але найбільша гордість – наші діти, вони у нас найкращі, найталановитіші й найпрацьовитіші.
   За роки діяльності ансамбль став стартовим майданчиком для багатох майбутніх танцівників-професіоналів. Правою рукою незмінного керівника колективу і викладачем зараз є, до речі, також випускниця «Веселих гуцулят» Людмила Баглай.
   До святкового концерту «гуцулята» навіть підготувала щось на кшталт «родинного дерева», яке складається з таких основних гілок: випускники-хореографи, тобто ті, для кого танці стали професією; люди, для яких танець – найбільше хобі;  учні, серця яких об’єдналися в колективі; танцювальні династії «Веселих гуцулят»;  творчі особистості,  які через танці пов’язали своє життя із різними видами мистецтва.  
   6 травня в ПК «Юність» «Веселі гуцулята» зберуть на ювілейному концерті багатьох представників свого родинного дерева, а також друзів та шанувальників колективу. Танцюватимуть «гуцулята» під живий акомпанемент оркестру «Струни Прикарпаття», з яким співпрацюють давно. Тож, без сумніву, буде цікаво.

    Приємний сюрприз від «КАРПАТНАФТОХІМу»

   Окрім підготовки до ювілейного концерту, ансамбль зараз активно готується і до участі в фіналі всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії ім.. П. Вірського, який відбудеться в Києві 21 травня. Там калуськькі танцівники єдині представлятимуть нашу область.
   – У нас давно була потреба в придбанні постолів, – розповідала Л. Коваль. –  Це –  професійне взуття для народних танців, всі гуцульські і деякі бойківські композиції танцюють в ньому.  Але ми його ніколи не мали.  Завжди бракувало коштів, бо це дороговартісна річ. Ціна однієї пари – близько 800 грн. І ось перед своїм ювілеєм та участю в фестивалі-конкурсі ім. П. Вірського ми наважилися звернутися до генерального директора ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» Володимира Шулиндіна за фінансовою допомогою на їх придбання.  Чесно кажучи, ми не очікували, що на наше прохання відгукнуться, ще й так швидко. Але кошти в сумі 10 тис. 800 грн. ми отримали уже за день після звернення. Ви не уявляєте наскільки це було приємно. Я просто захоплююся Володимиром Володимировичем, його добрим батьківським серцем, адже він подарував довгоочікувану радість нашим танцівникам. Хочу висловити йому від імені всього нашого колективу невимовну вдячність і запевнити, що все, що вкладено в дітей, обов’язково повернеться сторицею.
   Тож одразу після суботнього концерту «гуцулята» вирушать до Косова за справжнім гуцульським взуттям, яке доповнить їхні автентичні образи на сцені.
   На фестивалях і конкурсах журі часто відзначає красу і оригінальність наших костюмів. А все, мабуть, тому, що ми вкладаємо душу не лише в постановки, а й у створення  костюмів. Все – ручної роботи, багато чого робимо власними руками ми, батьки наших учнів. Співпрацюємо з чудовими майстрами.
   До речі, хочу особливо відзначити батьків, адже їхня допомога неоціненна. Саме завдяки їм у наших танцівників не лише бездоганні костюми, вони мають можливість відвідувати з виступами  інші країни. Фактично всі витрати на такі поїздки покривають батьки.  
   Колектив «Веселі гоцулята» унікальний в своєму жанрі, таких в Україні мало. Адже їхній народний танець – це не просто танцювальна композиція, це щира, з глибоким сенсом, розмова з глядачем мовою рухів, часто –  голосом предків. Тож це треба особливо берегти та цінувати.


Нафтохіміки слова дотримали. Реставрований хрест надійно встановлений на стрункому Петросі

   Минулого року за кілька днів до урочистого відзначення свого професійного свята (друга неділя вересня) група калуських нафтохіміків на чолі з генеральним директором товариства "КАРПАТНАФТОХІМ" Володимиром Шулиндіним успішно підкорила одну із двохтисячних вершин Українських Карпат – гору Петрос (2020 м).
   Про цю подію був тоді опублікований репортаж на шпальтах нашого тижневика. Але в інформації про те, як нафтохіміки долали шлях до вершини гори, йшлося у ній і про дещо інше. Усіх учасників сходження вразив понівечений природою металічний хрест, що був встановлений на вершині поблизу дерев'яної каплички. Тоді нафтохімікам не вистачило зусиль, а ще більше відповідних інструментів та матеріалів, аби той хрест підняти. Але учасники сходження виявили бажання долучитися до доброї справи і хрест все-таки встановити, підкоривши Петрос ще раз, але уже з відповідним обладнанням. Володимир Шулиндін тоді запевнив, що всіляко цьому сприятиме.
   І ось 12 червня група калуських нафтохіміків у складі 12 чоловік побувала на Петросі і встановила на вершині гори реставрований металічний хрест.
   Про те, як проходила підготовка, хто допомагав у реалізації задуманого та про інші важливі деталі цієї події розповідає начальник адміністративно-господарського відділу ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ", один із організаторів і виконавців впровадження цього проекту Андрій Курташ.
   – Після минулорічного підкорення Петроса питання відновлення і встановлення на горі металічного хреста не було нами забуте, – розповідає Андрій Мечиславович. – Нагадував про нашу обіцянку відновити християнську святиню і генеральний директор підприємства Володимир Шулиндін. Маючи у своєму розпорядженні фотозмінки зруйнованого природою хреста, разом із головним механіком підприємства Олександром Бобівим вирішили звернутися за допомогою у розробці проекту в наш проектно-конструкторський відділ. Але перед цим у нас  була розмова на цю тему із заступником генерального директора з питань капбудівництва Володимиром Микитиним, який запропонував встановити хрест на своєрідному металічному постаменті. Проектанти підприємства на чолі із заступником начальника відділу Миколою Вороблем цю ідею підтримали, внісши і свої конкретні пропозиції щодо зміцнення конструкції хреста. Було, зокрема, запропоновано вмонтувати у хрест товстостінну трубу відповідного діаметру. Також нашими проектантами були розроблені і згідно з ними заздалегідь виготовлені спеціальні пристрої для зведення хреста та його надійного кріплення. Бо як засвідчив хід ведення монтажних робіт, без них було б дуже важко хрест підняти і заново встановити.
   – Хто виконував ці роботи і брав безпосередню участь у реалізації задуманого?
   – Що стосується виготовлення постаменту й виконання деяких інших робіт, то відповідальність за них взяло на себе новостворене на базі підрозділів ПрАТ "ЛУКОР" товариство "КАЛУШ КАРПАТ-СЕРВІС" на чолі з його головним інженером Костянтином Гоманом. Декоративне оформлення постаменту кованими елементами здійснили працівники калуського підприємства "Ковосвіт". Хочу сказати, що ці роботи вони виконали безкоштовно, довідавшись, для яких потреб і де будуть ці елементи використані. Тому, користуючись нагодою, хочу подякувати за сприяння і допомогу керівникам ТОВ "Ковосвіт" Віктору Білану та Ігорю Кошку.
   – Цікаво було б дізнатися про історію встановлення хреста на горі Петрос, хто автори проекту, чия ідея?
   – Перед тим, як приступити до ведення робіт, за інформацією в Інтернеті вдалося зв'язатися із журналістом агентства "Укрінформ" Олегом Снітовським, який у 2006 році писав про цю подію. З його допомогою вийшли на автора ідеї встановлення на вершині Карпат хреста. Ним виявився настоятель Української автокефальної православної церкви у місті Тернополі о. Ярослав Вірозуб. Саме за його участю та ще більш як 50-ти інших священиків та численних вірян з Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської областей та міста Києва 4 вересня 2006 року хрест на Петросі було встановлено. Як відзначено з цього приводу на уже нами встановленій пам'ятній дошці, яка прикріплена до фундаменту хреста (дослівно) «на знак прагнення до єднання українських церков".
   Надав отець Ярослав інформацію і про майстрів, які виготовили хрест, висота якого, до речі, нині становить чотири метри. Ними виявилися жителі міста Бучача Ярослав Шептицький та Андрій Шалай. Фігуру розп'яття виготовив Василь Бабала. У ході телефонної розмови з ними дізналися і про усі необхідні розміри хреста, адже до того керувалися у роботі лише побаченим і фотознімками.
   – Як був реалізований проект і чи не виникало якихось непередбачуваних проблем?
   – Спочатку ми планували приїхати та виконати усі монтажні роботи протягом одного дня. Але добрий знавець гір, заступник головного інженера з техніки безпеки і екології Роман Бумбу запропонував виїхати до туристичної бази "Едельвейс", що в селищі Ясіня Рахівського району, після завершення робочого дня у середу, 11 червня. І дуже добре, що ми так зробили. Адже уже наступного дня о 6.00 ми були у незамінимому для гір ГАЗ-66, яким  виїхали до підніжжя Петроса.
   І тут важливо сказати, що обрати оптимальний маршрут сходження на вершину і доставки на неї постаменту та інших елементів хреста, а також обладнання й матеріалів нам допомогли працівники місцевого державного підприємства "Ясінянське лісомисливське господарство". Дізнавшись про мету нашої експедиції, директор цього підприємства Микола Ластовецький не лише дав нам корисні поради, й благодійно виділив вантажівку, підкресливши, що у 2006 році їх колектив теж долучився до того, щоб на вершині Петроса був встановлений Хрест єднання церков України.
   У цілому на весь проїзд гірськими дорогами у кузові вантажівки, трикілометровий піший підйом до вершини гори (ГАЗ-66 цей відрізок дороги долав без нафтохіміків – Авт.) було потрачено більше трьох годин. І десь приблизно о 10.00 ми приступили до ведення робіт.
   – Як були розподілені обов'язки серед учасників сходження на цьому завершальному етапі? Хто і чим, так би мовити, займався?
   – Зважаючи що конструкція потребувала ведення зварювальних та монтажних робіт, у складі групи були такі спеціалісти товариства "КАЛУШ КАРПАТ-СЕРВІС", як електрозварник Андрій Мазур, слюсарі-ремонтники Любомир Кішко та Роман Харів і електрозварник нашого цеху магістральних продуктопроводів Михайло Когут. Керували ними і одночасно допомагали у роботі Олександр Бобів, Костянтин Гоман та старший майстер Богдан Атаманчук.
   На мою долю разом із нашими молодими спеціалістами із відділів тендерних процедур і підготовки кадрів Івана Лазоришина та Володимира Місяця припали роботи з очищення деталей хреста та фарбування усієї конструкції. Досвідчений турист і альпініст, директор ФСК "Нафтохімік" Василь Худин, без якого нині не здійснюється жодне сходження калуських нафтохіміків на вершини Карпат, та Роман Бумбу теж допомагали і нам, і мотажникам. А ще в обов'язок останніх входило приготування обіду. І з ним, скажу відверто, вони справилися на славу. Особливо усім припав до смаку приготовлений Романом грибний суп.
   У цілому на виконання усіх робіт знадобилося майже вісім годин. Слід також сказати, що починали ми їх з молитви, а завершили виконанням Гімну нашої держави. Повернулися на турбазу «Едельвейс» близько 22.00 втомлені, але у  дуже піднесеному настрої.
   – Чи сприяла погода?
   – Вона була просто чудова. А які краєвиди!.. Зрештою, як мовиться, це краще самому побачити і відчути.

   Записав Анатолій Гетьманчук.


Калуський «Пролісок» не в’яне

Народному аматорському ансамблю танців – 30 років

«Пролісок» – дітище відомих хореографів Володимира та Софії Баків, про яких ми розповідали в одному із попередніх номерів тижневика, вже три десятки років діє при ПК «Юність». За цей час там навчилися народних танців понад дві сотні калушан.  А минулої неділі колектив  відсвяткував День народження.

Ансамбль народного танцю «Пролісок» діє з 1987 року. Його заснували тоді вже відомі хореографи – заслужений артист України Володимир Бака з дружиною Софією. Зараз розпочату ними справу успішно продовжує їхня учениця, випускниця «Проліску» Олена Малиновська.  

У  програмі ансамблю – українські народні танці та танці народів світу. Одразу після заснування «Пролісок» здобув популярність в нашому місті, а згодом почалися закордонні поїздки і гастролі Україною.

За 30 років у «Пролісока» назбиралося чимало здобутків. Це й перемоги на різного рівня конкурсах, численні гастролі та звання «народного». Але, мабуть, найвищим показником відданої роботи ансамблю та його керівників став повний зал глядачів на ювілейному концерті.

Танцівників зі святом вітали представники влади, колеги, випускники. До речі, більшість з тих, хто  перші свої хореографічні навики здобули в «Проліску», пов’язали життя із танцями. Багато з них живуть за кордоном, але привітати рідний колектив не забули – надіслали відеопривітання. Однак найбажанішими та найповажнішими гостями свята, безумовно, були батьки «Проліску» Володимир Петрович та Софія Михайлівна Баки.

– Ми щасливі, що колектив досі живе та розвивається, а народний танець залишається популярним в нашому місті, – поділився враження після концерту Володимир Петрович.

– Свято однозначно вдалося, – розповіла керівник ансамблю «Пролісок» Олена Малиновська. – Я рада, що колектив пам’ятають і люблять. Тож відсвяткували добре, а зараз готуємося до наступних виступів. Найближчі – на День міста. Також нас запросили до участі у фестивалі «Арканове коло», що відбудеться у червні в Івано-Франківську.

Уляна ФІРИЧ.

 


Чимало приємних сюрпризів подарувало своїй підшефній організації – Калуській гімназії наше товариство. Були заохочені учні двох гімназійних спеціалізованих класів з поглибленим вивченням хімії. 54-ом дівчатам та юнакам вручались новорічні солодкі подарунки. За це гімназисти віддячили – виконали для шефів колядки.

За кошти нафтохімічного підприємства у сумі 4.1 млн. гривень було завершено будівництво нової школи у місті Калуші, закуплено і встановлено обладнання для хімічного кабінету цього навчального закладу, надано допомогу у вирішенні проблем у діяльності комунального господарства міста.

Калуські гімназисти в Карпатах

Біля нової школи міста Калуша

 

Designed by Mak&ShV studio 
© KNH