Наші ветерани «Він завжди в русі…» (Відверта розмова з помічником п’яти генеральних директорів Калуського промислового гіганта)
До зародження і розвитку сучасного промислового виробництва в Калуші причетні тисячі мешканців нашого Прикарпаття. А в самому місті хоч якесь відношення до спорудження Калуського хіміко-металургійного комбінату (КХМК) та наступних етапів розвитку цього підприємства мала чи не кожна калуська сім’я.
Людина, про яку нижче мова, за свої майже 40 років праці на підприємстві для більшості запам’яталося не як керівник одного з його підрозділів, не як спеціаліст певного профілю, а як особа, що мала безпосереднє відношення до визначних подій у його історії. Це – Ярослав Корнага.
Упродовж 27 років незмінно працював помічником генеральних директорів Калуського хімічного, а тепер уже нафтохімічного комплексу. А запросив його на таку відповідальну посаду в далекому 1985 році тодішній перший керівник ВО «Хлорвініл» Олег Романенко.
На той час я вже два роки очолював колектив хлормагнієвої фабрики заводу калійних добрив, що входив до складу «Хлорвінілу», – розповідає Ярослав Іванович, – тож слід було задуматися… Але Олег Миколайович розвіяв мої сумніви, сказавши: «Знайти когось на посаду начальника фабрики мені буде набагато простіше, ніж підібрати собі помічника…»
– На цій посаді я пропрацював з Олегом Романенком аж до 1997 року, коли він захворів і за станом здоров’я не міг більше очолювати підприємство.
Штрихи з біографії та перших трудових буднів
Всі в родині Корнаги з діда-прадіда корінні калушани. Ярослав народився в багатодітній сім’ї, де виховувалося четверо хлопців і двоє дівчат. Батько працював у шахті «Ново-Голинь», а мати була домогосподаркою. Тож через фінансову скруту Ярославові вже після закінчення дев’ятого класу (в 1964 році) довелося працювати і одночасно здобувати середню освіту у вечірній школі. Спочатку працював учнем токаря, а згодом – токарем у Калуському СУ-37. У цей період управління орендувало токарно-гвинторізний верстат, що знаходився в цеху чотирихлористого кремнію аеросилу КХМК, тож на ньому й довелося освоювати ази токарної справи ще зовсім юному робітнику, виготовляючи деталі для нових виробництв, що споруджувалися за участю німецьких спеціалістів.
Через певний час керівництво тресту «Західхімпроммонтаж» запропонувало Ярославу роботу на Калуському монтажно-заготівельному заводі, де вже йому довірили працювати на новенькому верстаті ДІП-300. На новому місці роботи молодий токар теж виготовляв деталі для цехів КХМК, число яких з кожним роком зростало.
– Доводилося виконувати дуже складні й відповідальні завдання, – пригадує Я. Корнага. – В переважній більшості це були роботи з виготовлення фланцевих з’єднань для трубопроводів від 100 до 600 мм у діаметрі.
Після цього Ярослав Корнага ще впродовж кількох років токарував на одному з калуських автопідприємств. У цілому за цей період за своє старання, винахідливість та відповідальне ставлення до праці отримав від керівництва більше 10 заохочувальних нагород, що неабияк надихало молодого виробничника до нових трудових вершин.
Розповідь батька, що запам`яталася на все життя…
Все змінилося в 1969 році, коли Ярослава Корнагу було обрано до комітету комсомолу КХМК, а через два роки він очолив комсомольську організацію тресту «Хімметалургбуд», яке вело будівництво нових виробництв калуської хімії. Саме робота з молодими будівельниками та хіміками сприяла формуванню організаторських здібностей Ярослава. На громадській роботі він сповна розкрився як лідер і дуже відповідальний працівник.
– Минуло з тих пір вже кілька десятиліть, а мені досі пригадується багато подій з тих часів, – продовжує свою розповідь Ярослав Іванович. – Пам’ятаю як з даху корпусу, де нині знаходиться служба КВПіА, спостерігав за веденням будівництва виробництв хлорвінілу, поліхлорвінілової смоли емульсійної (був і такий колись цех. – Авт.), каустичної соди діафрагмовим методом й деяких інших.
У цей час на новобудовах промислового гіганта Прикарпаття, як часто тоді називали КХМК у засобах масової інформації та на різноманітних заходах, одночасно трудилося кілька тисяч осіб. Безкінечні колони вантажівок з будматеріалами та обладнанням, висотні крани та екскаватори… Територія новобудов у повному розумінні цих слів нагадувала мурашник, у якому кожен був зайнятий конкретною справою.
Це слід було бачити й розуміти, а ще віднайти потрібні слова для молодих працівників, яких на новобудовах було найбільше, адже тоді спорудження цехів Калуського промислового гіганта називали ударною комсомольською будовою.
У розмові з Ярославом Івановичем торкнулися питання про те, хто був для нього в житті взірцем високої відповідальності за доручену справу та виконавської дисципліни.
– Якось і я про це нещодавно задумався, – відповідає мій співрозмовник, – і пригадав, наскільки мене ще в дитячі роки вразили слова батька про його працю в шахті. Було це за часів Польщі. Він працював у шахті в Голині скреперистом. З Калуша на роботу шахтарів возили залізницею, або, як тоді називали, колією. Але одного разу батько на кілька хвилин запізнився на місце зупинки потягу, яка знаходилася майже навпроти вхідних (запасних) дверей на стадіон «Хімік». Нічого йому тоді не залишалося, як іти пішки колією на голинську шахту. А коли прийшов, то його покликали до власника шахти – польського пана. На запитання, чому запізнився, батько відповів, що маленький син всю ніч плакав, мав високу температуру, а ранком він задрімав, тому й запізнився. На таку відповідь батька пан відповів:
«Іди, Корнага, ще тиждень поспи, а потім прийдеш на роботу…»
В результаті багатодітна сім’я залишилася без очікуваного заробітку і батько, аби її утримати, був вимушений позичати гроші.
– Цю розповідь батька я запам’ятав на все життя і зробив для себе висновок, що роботу слід шанувати, бо вона дає хліб і до хліба, відкриває двері до знань і навчає бути відповідальним та дисциплінованим.
«Період праці з Олегом Романенком вважаю своїми університетами»
Але повернемося до того періоду в житті ветерана калуської хімії, коли він погодився стати помічником Олега Романенка.
У ході розмови Ярослав Корнага неодноразово наголошував, наскільки він вдячний долі, що звела його з таким талановитим керівником, яким був тодішній генеральний директор підприємства «Хлорвініл», а пізніше (з 1994 року) концерну «Оріана».
Саме за часів Романенка калуське підприємство стало одним з найпотужніших хімічних підприємств СРСР. Тут тоді вироблявся один відсоток усієї промислової продукції України і більше третини – Івано-Франківщини. Ще й сьогодні чимало пенсіонерів з «хімії» з приємністю згадують про тодішнього генерального директора, стверджуючи, що саме завдяки йому вони мають нині високі порівняно з представниками інших підприємств пенсії.
– У працівників була не тільки висока місячна заробітна плата, – відзначає Ярослав Корнага, – а за підсумками року, що минав, вони отримували ще й 13-у і…, якщо я не помиляюся, навіть 17-у зарплату… А ще калуські хіміки через магазин підсобного господарства «Дружба» мали можливість отримувати щомісячно по кілька кілограмів м’яса, що завозилося з Угорщини, та м’ясні продукти, виробництво яких було налагоджено вже в Калуші.
Можна пригадати й чимало інших ініціатив генерального директора Олега Романенка, спрямованих на те, аби працівники підприємства мали гідну винагороду за свою працю і все необхідне для життя. З цього приводу як не згадати придбання і продаж за низькими цінами взуття з Югославії, забезпечення працюючих іншими товарами, що були тоді в дефіциті.
Свою розповідь про керівника, з яким пліч-о-пліч пропрацював 12 років, Ярослав Корнага міг, здавалося, продовжувати ще не одну годину. На його тверде переконання, то Олег Романенко до кінця вірив і боровся за те, аби зберегти в середині 90-х років «Оріану» як цілісний господарський комплекс, і де тоді трудилося більше 17 тисяч працівників.
– Ситуація на підприємстві була складною, – продовжує він. – Виробнича діяльність багаточисельних колективів заводів калійних добрив, магнієвого стала збитковою, але працювали з прибутками інші виробництва – олефінове і хлористого вінілу. Та цих доходів було недостатньо, аби покривати всі ті збитки, які несло підприємство. І в цій ситуації Олег Миколайович запропонував змінити його структуру, створивши 10 самостійних заводів з відповідними юридичними повноваженнями, але з централізованою фінансовою діяльністю.
Далеко не всі наміри та бажання Олега Романенка були впровадженні в життя, але те, що він прагнув, аби працівники підприємства гордилися тим, що вони тут працюють, переважаюча більшість тодішніх хіміків можуть це й нині підтвердити, переконаний Корнага.
Ніби передбачаючи моє запитання щодо значимості постаті колишнього гендиректора для мого співрозмовника, він каже:
«12 жовтня цього року виповнюється 20 років, коли пішов з життя Олег Романенко. Період моєї спільної праці з ним вважаю тими своїми університетами, які я проніс та зберіг у наступних етапах свого життя, працюючи помічником генерального директора у Степана Черника, Івана Бісика, яких теж поважав. У новітній період історії підприємства працював помічником ген директора Сергія Чмихалова (10 років), а в останні два роки своєї праці на підприємстві – Володимира Шулиндіна. Усім їм я щиро дякую за довіру та можливість працювати на цій справді відповідальній посаді.
Він завжди був і є в центрі уваги
Про те, що праця помічника генерального директора справді не з легких, може підтвердити кожен, хто хоча б раз бачив Ярослава Корнагу під час проведення різноманітних заходів на підприємствах «Хлорвініл», «Оріана», «ЛУКОР» і «КАРПАТНАФТОХІМ». Це, приміром, закладання першого каменю у фундаменти новобудов, а потім їх урочисте відкриття. Такі торжества за участю духовних отців з області й міста Калуша, перших керівників держави і гостей із-за кордону відбувалися з нагоди введення в дію фабрик з виробництва вінілових шпалер, тафтингових покрить (СП «Вінісін»), установки з виробництва поліетилену, виробництв каустичної соди та хлору мембранним методом, поліхлорвінілової смоли суспензійної й деяких інших, де Ярослав Корнага був у числі головних їх організаторів, перебував, як мовиться, завжди в русі. Не обходилися такі заходи без хвилювання, стресів…
Але й нині після більш як п’ятирічного перебування на заслуженому відпочинку Ярослав Іванович й надалі в тонусі, підтримуючи тісні зв’язки з рідним йому підприємством, що засвідчує його постійна присутність на святах, що організовуються Радою ветеранів підприємства, та з нагоди інших подій.
Буквально тиждень тому Ярослав Корнага відзначив свій 70-літній ювілей. Вітав ювіляра і генеральний директор товариства «КАРПАТНАФТОХІМ» Іван Підсадюк. У своїх побажаннях він та багато інших працівників підприємства та колег по спільній праці зичили Ярославові Івановичу здоров’я та всіх земних гараздів.
– Нині я більше уваги приділяю родині, особливо внукам, яких у мене четверо – ділиться ветеран. – Найстарший Владислав дочки Надії та зятя Івана вже студент, тож я сьогодні щоденно в клопотах з дітьми сина Олега та невістки Оксани – Ромою, Софійкою та п’ятирічним Святославом, які мене надихають і стимулюють. Стараюся всіляко допомагати сім’ям сина та дочки, адже я в минулі роки не завжди знаходив для них час. Тож тепер хочу надолужити. Також частіше зараз зустрічаюся з іншими родичами, яких у нас є чимало.
Як мовиться, з роси і води Вам, Ярославе Івановичу!
Записав Анатолій ГЕТЬМАНЧУК.
