Озеро між хвостосховищами, яке облюбували калушани
Тема купання калушан у водоймах Домбровського кар’єру, хвостосховища №1 і №2 та шламонакопичувача, що знаходиться в своєрідній буферній зоні між ними, вже не перший рік є актуальною в місцевих засобах масової інформації.
Варто сказати, що такий підвищений інтерес до цієї теми підсилювали і фахівці, і науковці, і пересічні калушани, які в своїх коментарях навіть пропонували облаштувати біля цих войдойм зони відпочинку.
З цього приводу буквально три тижні тому на офіційному сайті Єдиної системи місцевих петицій калушанин Сергій Курта зареєстрував петицію, в якій пропонує міській раді віддати землі, що знаходяться біля згаданих водойм, в оренду приватному бізнесу для облаштування пляжу для купання та відпочинку.
Зважаючи на те, що автором цієї петиції є науковець, професор Івано-Франківського Національного університету ім. В. Стефаника Сергій Курта і стосується вона досить важливого для громади Калуша питання, журналіст «НК» вирішив в один зі спекотних серпневих днів побувати на місці стихійного розташування відпочинкової зони.
За порадою колег із ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» обрав водойму шламонакопичувача, що знаходиться позаду території підприємства «ТАРКЕТТ-ВІНІСІН». Добратися автівкою до ще не облаштованої належно автостоянки біля водойми було не складно. Дорога теж не викликала особливих нарікань, як місце, де вже було припарковано зо два десятки автомобілів різних марок.
Їх кількість та приємна, свіжість від води, яка знаходилася у декількох десятках метрів, радувала. Але приємні несподіванки лише починалися, бо коли ми з колегою Ігорем Бойком, який у цей день був у ролі фотографа, підійшли ближче до берега водойми, то навіть засумнівалися, чи туди ми потрапили. Адже вздовж нього на камінні з піском розмістилися десятки відпочиваючих. А ще більше їх було у водоймі.
І коли на березі було гамірно, бо було чимало сімей з дітьми, то купання у воді проходило без швидких запливів та галасливих ігор. Як пізніше з’ясувалося, насичена сіллю вода не сприяла таким розвагам, а більше спонукала до відпочинку і комфорту. І задля цього не слід було витрачати фізичні сили, а лише зручно лягти на поверхні води, яка підіймала твоє тіло, не даючи йому глибше зануритися. А те, що це місце не для розваг переконався відразу, як тільки спробував поплавати. Від маху рук вода попадала на обличчя та губи, що нагадувало, де я перебуваю.
Але ці деталі зовсім не лякали відпочиваючих. Більше того, серед них було чимало тих, кого добре знають у Калуші і чия вже присутність хоча б біля берегів шламонакопичувача спонукала до думки, що купання в ньому не загрожує здоров’ю.
Першим, кого я зустрів в соляній воді, був Володимир Слюзар, який у свій час очолював завод «Діанат» Калуського хімічного комплексу, а пізніше був віце-президентом і виконуючим обов’язки президента ВАТ «Оріана».
Володимир Васильович виглядав бадьоро і навіть жартував: «А що, наша преса теж вирішила освіжитися? Правильно. Замість того, аби дискутувати, краще поцікавтеся тут у людей, чи подобається їм купання в такій воді».
Не приховував свого задовлення від купання в соляній воді і екс-міський голова Калуша Степан Різник.
На традиційне запитання, як водичка, відповів:
«Вже неодноразово тут буваю і ще жодного разу не відчув якихось негативних наслідків від купання. Щодо позитиву, то вода освіжає, а саме купання радує і приносить задоволення, бо ж навіть не треба особливо руками і ногами працювати. А що стосується лікувальних властивостей, то ви про них поцікавтеся у старожила цього озера Степана Якимовича з Підмихайля, який нині теж тут є.
Ми зустрілися зі Степаном Івановичем у той момент, коли він активно наносив на своє тіло намул із дна водойми. Тож на наше запитання, чи поліпшують здоров’я такі «ванни», він лише підняв вгору великий палець.
А ще на стихійному пляжі поблизу водойми зустрів у цей день начальника Калуського об’єднаного управління ПФУ в Івано-Франківській області Ігоря Кучму, колишнього начальника КП «Екосервіс» Дмитра Кобилецького та багатьох інших знайомих мені калушан. Усі вони без перебільшення були в захваті від купання у соляному озері.
А після завершення процедури в справді освіжаючій і, на думку багатьох, дуже корисній воді шламонакопичувача вирішив зателефонувати до колишнього директора завода калійних добрив (90-ті роки минулого століття) Богдана Бойка і дізнатися, що це за водойма і як вона взагалі з’явилася між двома хвостосховищами.
– У свій час вода з цього озера використовувалася цехом водопостачання та каналізації «Оріани» для потреб виробництв підприємства, – розповів Богдан Іванович. – Але з часом задля цього була облаштована інша водойма (є і тепер – Авт.) неподалік Калуської ТЕЦ. І саме в цей період було завершено експлуатацію хвостосховища №1, а №2 ще не було готове до прийняття соляних розсолів, тож довелося їх у певний період скидати у водойму між ними, якій дали технічну назву шламонакопичувач.
Щодо лікувальних властивостей води у водоймі, то, на думку колишнього керівника калійного виробництва, вона нічим не гірша, ніж у Солотвино, що на Закарпатті.
Від редакції. Газетні публікації, виступи на телеканалах, інформація в соцмережах на тему користі чи навпаки негативного впливу на організм людини соляної води з Домбровського кар’єру хвостосховищ та шламонакопичувача посприяли тому, що влада міста виділила 30 тис. гривень для проведення необхідних аналізів в Анатолітичному центрі «Українського науково-дослідного інституту екологічних проблем» в м. Харків. Згідно із результатами цього обстеження в усіх трьох водоймах було виявлено перевищення вмісту лише бромідів, а всі інші речовини були в гранично допустимих концентраціях. Чи спонукатимуть ці в цілому позитивні результати до якихось конкретних дій владу і бізнес – покаже час.
Анатолій Гетьманчук.
