Познайомтесь ближче Олександр Коваль: «Хочемо, щоб про Калуш знали не лише, як про промислове місто»
Напевно, чимало калушан знають Олександра Коваля – колишнього учасника АТО, активіста та краєзнавця. Але крім того, цей чоловік разом зі своїм другом Василем Фіцаком виготовляє автентичні сувеніри із калуської солі.
…Працювати із сіллю Олександру не звикати, адже він – старший майстер відділення розвантаження насипом солі та приготування розсолу цеху з виробництва хлору і каустичної соди мембранним методом ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ».
– Ідея виготовляти такі сувеніри виникла досить спонтанно, – зізнається чоловік. – Захоплююся історією досить давно, люблю мандрувати, шукати щось автентичне, але одному досить складно реалізовувати ті чи інші вагомі проекти. Свого часу я познайомився і потоваришував з рятувальником Чорногірського пошуково-рятувального поста Василем Фіцаком, який також прагне досліджувати історію Калуша і популяризувати наше місто. Тепер все робимо разом… в тому числі і сувеніри із солі.
Як все почалося? Одного разу головний спеціаліст з розвитку туризму в управлінні економіки Калуської міської ради Віктор Павлів розповів нам, що у Новиці є джерело із ропою. Ми з Василем вирішили туди поїхати. Місцеві мешканці облаштували там щось на кшталт колодязя і використовують ропу для своїх сільськогосподарських потреб. Ми також набрали там розсолу і спробували його вдома випарити. Отриману сіль використовували в приготуванні їжі. До речі, вона має свій унікальний запах. А щодо вмісту, то аналізи показали, що в цій солі на відміну від тієї, що купуємо в магазині, більший вміст сульфатів.
Під час одного з прийомів у міського голови Калуша Ігоря Матвійчука, ми розповіли йому про цю сіль. Мер у відповідь сказав, що було б непогано виготовити із неї сувеніри, адже Калуш не має власних автентичних сувенірів, і він змушений вручати офіційним делегаціям дерев’яні тарілки із написом «Калуш», які виготовлені у Косові. Це нас і надихнуло…
– Чому вирішили виготовляти сувеніри саме у формі брусочка?
– Із сіллю не так просто працювати, як комусь може здатися. На виготовлення першого сувеніра пішло близько двох місяців. Спочатку ми пробували просто фасувати сіль у пакуночки, але ця ідея дуже швидко зазнала фіаско. Пакунок мокрів від солі, і сувенір втрачав, як мовиться, товарний вигляд. Після цього вирішили виготовляти соляні цеглини. Виготовили форму і взялися випарювати ропу, але сіль виходила дуже суха і не трималася купи. Лише після тривалих експериментів, методом проб і помилок ми виготовили перший брусок солі. Спочатку просто ставили виготовлені соляні бруски на дерев’яну підставку, але сіль виділяла вологу – і дерево мокріло. Тому згодом почали використовувати мішковину, яка утворює ніби повітряну подушку між соляною цеглиною та дощечкою. Потім була робота над логотипом, оздобленням… і лише після цього з’явилися перші повноцінні сувеніри.
До слова, один брусок містить більше, ніж півкілограма солі.
– Чи користуються сувеніри із солі популярністю серед калушан та чи не думали ви розвивати цей проект як власний бізнес?
– Загалом ми виготовили близько 30 сувенірів. З них 20 – купила міська рада, ще 10 – роздали і роздарували. Кілька я заніс у сувенірний магазин… І на цьому проект ми, так би мовити, «заморозили». Але зараз люди телефонують та цікавляться, чи можна придбати наші сувеніри. Висловив бажання придбати 50 брусків також власник сувенірного магазину. Тому ми прийняли рішення виготовити ще 100-200 сувенірів, а там подивимося, як підуть справи. Якщо людям це буде справді цікаво, то зареєструємося як підприємці і займатимемося цим проектом надалі. Також плануємо у майбутньому виготовити як більш бюджетний варіант сувеніру із солі, так і навпаки більш вишуканий. Крім того, хочемо налагодити зв’язок із ливарнею дзвонів Яна Фельчинського, яка знаходиться у Перемишлі. Якби там погодилися виливати для нас маленькі дзвоники, то їх можна було б продавати як сувеніри разом із брусками солі. Думаю, що це було б цікаво, адже, як відомо, ливарня дзвонів Яна Фельчинського у Перемишлі є продовженням дзвонарської справи братів Фельчинських, які свого часу мали ливарню дзвонів у Калуші.
Загалом, коли ми виготовляли перші соляні сувеніри, то не розглядали це як бізнес-проект. Ми просто хотіли, щоб Калуш славився не лише, як промислове місто. Калуш – це також місто солеварів та дзвонарів. Про це не варто забувати, а навпаки треба популяризувати…
– Окрім виготовлення сувенірів із солі, які ще проекти плануєте реалізувати в майбутньому?
– Уже більше року разом із Василем ми впорядковуємо старий цвинтар у Калуші, адже там багато бездоглядних закинутих могил із дуже цікавою історією. Нещодавно, наприклад, віднайшли занедбаний склеп першого аптекаря Калуша Олександра Шустова. Ми його своїми силами як могли відчистили, але хочемо звернутися до міських аптекарів, щоб вони фінансово посприяли у відновленні пам’ятника. Орієнтовно на це потрібно 7 тис. грн. До слова, цей надгробний пам’ятник виготовив відомий львівський скульптор французького походження Г. Пер’є. 18 його робіт також є на Личаківському кладовищі у Львові. Тому пам’ятник Олександра Шустова не лише історична, а ще й архітектурна пам’ятка.
Крім того, працюємо на різних розкопках, збираємо по селах історію калуських дзвонів. До речі, наразі ми вже побували в 22 селах Калуського району. Там ми фотографуємо церкви і їх дзвіниці. Дізнаємось історію кожного дзвона, записуємо його розміри, класифікуємо. В майбутньому плануємо видати книжку, яка б слугувала своєрідним реєстром всіх дзвонів Калуша та Калуського району. Для чого це? Маючи такий реєстр, при потребі можна буде відновити той чи інший дзвін. До речі, декілька пошкоджених дзвонів, які віднайшли у селах, ми передали у майбутній музей дзвонів у місті.
– Дякую за цікаву розмову.
Тетяна ЯНІЦЬКА.
