Прийшов у цех, щоб бути поруч з батьком…

Прийшов у цех, щоб бути поруч з батьком…

Про батька і сина Володимира і Назара Винників я почув приємні відгуки ще до того, як зустрівся із ними на території цеху електропостачання товариства «КАРПАТНАФТОХІМ», де вони працюють. Володимир – електромонтером дільниці з ремонту електромашин, а Назар – старшим майстром у цьому ж цеху.

Особливо не шкодував теплих слів на адресу своїх підлеглих начальник цеху Юрій Олійник.

– Володимир Семенович у нас визнаний спеціаліст з ремонту та обслуговування потужного і габаритного електрообладнання, – розповідає він. – До його порад тут усі прислухаються. Бували й такі випадки, коли вже в усіх опускалися руки від безрезультатних пошуків причини тої чи іншої поломки, а він, спокійно все зваживши та перевіривши, знаходив вихід із ситуації. Це та із багатьох його рис, що додає йому авторитету в колективі. І хоча Назар не працює поруч із батьком, але їхній родинний зв’язок ми всі відчуваємо. Зрештою, він і професію електрика тому освоїв, аби бути таким, як батько…

Від таких слів Юрія Богдановича і батько, і син дещо зніяковіли, що теж, як мені стало відомо, притаманне Винникам.

– Дуже скромні вони у нас, – розповідали колеги по спільній праці.

Ось і до відвертої розмови спонукати сина і батька не відразу вдалося.

– Немає в моїй трудовій біографії щось особливо цікавого, – говорить старший Винник. – Після школи і завершення навчання у Калуському професійно-технічному училищі №6 став працювати в нашому цеху, який тоді в 1985 році, мав назву електроремонтний. Щоправда, в цей період ще служив в армії, а після звільнення у запас ось уже 33-ій рік працюю на одному робочому місці.

– Але нашому татові ця праця настільки припала до душі, що я ще в школі знав, що теж буду електриком, – продовжує розмову Назар. – Бо коли б захотів обрати іншу професію, то міг би його образити. Тож після закінчення в 2010 році Калуського політехнічного коледжу за рекомендацією батька працевлаштувався у його цеху. Потім поступив на другий курс заочного відділення Національного університету «Львівська політехніка», де освоїв спеціальність «Електричні системи та мережі». А коли отримав диплом, то звільнилася посада майстра зміни, яку мені запропонували. А тепер я вже старший майстер зміни.

Коли заговорив з Володимиром Семеновичем про те, чи не виникало в нього бажання, особливо в час майже п’ятирічного простою виробництв, змінити професію або поїхати на заробітки в Європу, то почув, що протягом його всієї трудової діяльності в нього такого бажання ніколи не було. Щоправда, в час тривалого простою підприємства, коли сім’я відчувала певні фінансові труднощі, у період відпусток працював кілька разів на будові в Одесі.

– Я люблю свою роботу, а ще своє рідне село Довгий Войнилів, де народився і де маю свій великий будинок, – продовжує розповідати Володимир Семенович. – А ще в святкові дні або вихідні ми всі разом – дружина Руслана, син, дочка Христина з чоловіком та дуже любимим внуком Артемом – збираємося в саду та смажимо шашлик…

– Відкрию секрет, що готуємо для батька свято зі стравами на мангалі і цієї неділі, – не без усмішки на обличчі втручається у розмову Назар. – Є для цього усі підстави, бо, по-перше, це  буде свято Святої Трійці, а ще й День батька, про який ми пам’ятаємо.

Бо коли вже наша розмова підходила до завершення, то Назар дещо несподівано та з деяким хвилюванням сказав:

«Своєму татові з нагоди свята хочу побажати від усієї родини, щоб був здоровим, щасливим, ще довго в цеху працював та відчував потребу в своїй праці й досвіді».

Після таких слів залишається лише приєднатися до вітання.

Записав Анатолій Гайовий.