Сергій Оленчук: «Здійснилася моя мрія – я став чемпіоном світу…»
Апаратник товариства «КАРПАТНАФТОХІМ» після здобуття титулу вирішив завершити професійну кар`єру
Нещодавно в Луцьку завершився чемпіонат світу (WPA) з пауерліфтингу, де калушани Назарій Левицький, Сергій Оленчук та Руслан Рубан стали чемпіонами світу в своїх вагових категоріях.
З Русланом Рубаном ми познайомили читачів у попередньому номері тижневика, а нинішнім нашим гостем є Сергій Оленчук, який займається пауерліфтингом професійно у вільний від роботи час.
Важко було спочатку навіть повірити в те, що Сергій працює на такому відповідальному в усіх відношеннях підприємстві, як ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ». Зрештою, то й згадати важко, щоб чемпіонами ставали, а тут ще й світу, хіміки чи нафтохіміки.
Але Сергій Оленчук є справді представником найбільшого підприємства Калуша та Прикарпаття і працює тут апаратником відділення оксиду пропілену цеху з виробництва вуглеводнів виробництва етилену і поліетилену.
Поспішаємо на зустріч із Сергієм, яка відбулася в Калуші після завершення його робочого дня.
– Найперше, Сергію, розкажи про себе, – звертаюся до нього.
– Я – корінний калушанин. Мій тато Роман Оленчук також у свій час трудився на калуській «хімії» в цеху з виробництва аеросилу. Мама – Галина Оленчук вчитель географії Калуського ліцею №10. А старший брат Роман працює нині на установці з виробництва поліетилену старшим майстром (цех з виробництва галоїдопохідних етилену їх полімерів і співполімерів – Авт.), так що в нас уже складається тут сімейна династія.
Після закінчення навчання у ЗОШ №10 поступив в Інститут хімії та хімічних технологій Національного університету «Львівська політехніка», який на той час вже закінчив старший брат. Довелося навіть проживати в його кімнаті. Диплом хіміка, інженера-технолога здобув у 2009 році і знову ж таки за рекомендацією Романа та інших родичів працевлаштувався в цеху НіОПСВ (очисні споруди) ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» машиністом газодувних машин. Але коли нещодавно почув, що в складі підприємства буде споруджуватися нова установка, вирішив спробувати і ось уже кілька тижнів працюю тут апаратником синтезу.
– Наскільки важливе для тебе заняття спортом?
– З дитячих років мій тато, якого вболівальники з досвідом добре знають як воротаря нашої футбольної команди «Хімік», який виступав з такими відомими в місті футболістами, як Мандрик, Овчар й інші, всіляко залучав до занять спортом. У мене тоді були проблеми зі здоров’ям. Дещо, зокрема, відставав від однолітків у фізичному розвитку. Спочатку я займався футболом і теж здебільшого стояв у воротах. Важко було мені, але я старався… Щоправда одного разу не вдало приземлився й отримав травму руки. З футболом довелося розпрощатися.
Тоді по-серйозному захопився шахами і десь у 12 років став вигравати дитячі турніри на рівні міста, а в області був у числі призерів. Потім мені присвоїли перший спортивний розряд, що неабияк знадобилося під час навчання в університеті, де я виступав за збірну цього закладу. Але все ж навчання не дозволяло продовжити серйозно займатися шахами і тому довелося потроху про них забувати.
Але це зовсім не означало, що я залишив спорт. Адже необхідність фізично розвиватися змушувала мене до занять. Тим більше, що я ще в школі після футболу і паралельно з шахами захопився карате. Тренером у мене був відомий калуський майстер спорту Микола Камінський. Займалися ми в спортзалі інженерного корпусу, де нині знаходиться ФСК «Нафтохімік». За три роки тренувань і виступів здобув у цьому виді спорту синій пояс, але після того як вступив у ВНЗ більше карате професійно не займався.
– І що прийшло йому на заміну?
– Хочу ще сказати, що до будь-якого виду спорту я ставився і ставлюся з дуже великою 
відповідальністю, тобто професійно. Мене від цього рідні застерігали, адже за таким завзяттям криється ймовірність серйозних травм.
Тож для того аби заповнити вакуум, який утворився, все частіше став навідуватися у тренажерний зал ФСК «Нафтохімік». Вчився в тих, хто вже мав досвід з виконання фізичних навантажень, пробував сам щось робити, адже в той час я важив лише 43 кілограми. А першим моїм тренером з пауерліфтингу став Микола Лесів, який має свій тренажерний зал в селі Підмихайля, де я став наполегливо освоювати ази цього виду спорту, займатися ним професійно.
– І коли прийшли перші перемоги?
– Приблизно через два роки тренувань я став виступати на обласних змаганнях у ваговій категорії до 59 кг. І хоча мав певні успіхи (став чемпіоном Івано-Франківщини), але мене це не задовольняло. Хотілося більшого… Відтак був вимушений змінити місце тренувань і, відповідно, тренера. Довелося у цей період раз у тиждень їздити в Коломию у спорткомплекс ФСК «Локомотив», де кваліфіковані тренера ДЮСШ «Спартак» Микола Чабан і Василь Грицко відточували мою майстерність.
За ФСК «Локомотив» я виступав три роки. Ставав у цей період призером чемпіонату і Кубку України. Але з часом став розуміти, що постійні переїзди, а в цей період я вже працював у ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ», особисте життя не дозволяють мені все поєднувати. Хоча і заняття пауерліфтингом теж не хотів залишати.
– І який знайшов вихід?
– Вирішив, що буду сам себе тренувати. Спочатку став займатися в спорткомплексі «Акваторія», а потім у тренажерному залі «Кузня м’язів». Саме там я готувався спочатку до чемпіонату України, а потім уже й світу.
Хочу також сказати, що паралельно з цими особистими заняттями я став потроху тренувати й інших молодших від мене спортсменів. І нині я дуже радий від того, що моя дуже перспективна учениця Ольга Кулинин з Долини є срібною призеркою чемпіонату України .
– Про твою перемогу на чемпіонаті України вже йшлося на сторінках «НК». Але чи очікував ти стати й чемпіоном світу?
– На чемпіонаті України я переміг у ваговій категорії 67,5кг. Крім того я став «срібним» абсолютним чемпіоном, тобто мої результати були за відповідними критеріями другими з усіх вагових категорій. Такий показник додав оптимізму та надії на успішний виступ на чемпіонаті світу в Луцьку. Виступав я в категорії до 67,5 кг і показав такі результати: 200 кг в присіданні, жим – 102,5 кг і станова тяга – 185 кг, що в загальній сумі склало 487,5 кг.
– Що дала тобі перемога на чемпіонаті світу?
– Якщо маєте на увазі якісь матеріальні блага, то їх у пауерліфтингу не передбачено. Все робиться в цьому виді спорту добровільно і десь навіть результати досягаються на межі фанатизму. Адже окрім того, що слід знаходити час на постійні тренування, так ще й мати в своєму раціоні спортивне харчування – білки, амінокислоти та комплексні вітаміни. Як правило, це американські, англійські й польські бренди, які, будемо відверті, не з дешевих.
– Які плани в тебе на майбутнє, чого прагнеш досягти?
– Якщо маєте на увазі «досягнення» у пауерліфтингу, то після завершення чемпіонату світу я твердо вирішив, що ставлю крапку в професійному спорті. Чому? Найперше, здійснилася мрія і я став чемпіоном світу, тобто досяг того, до чого йшов фактично десять останніх років.
Важливий вплив на моє рішення має робота в товаристві «КАРПАТНАФТОХІМ». Зміна місця праці потребує додаткових зусиль і часу. А ще на це рішення вплинули мої особисті плани, адже я зустрічаюся з дівчиною і ми хочемо створити сім’ю. Занять у спортзалі я не припинятиму, але вже робитиму це не професійно, а для себе, для підтримки фізичного стану.
Розмову записав Анатолій ГЕТЬМАНЧУК.
