Святослав Хоміцький: «На калуській «хімії» працювали мій батько та дідусь, тож я пішов по їхніх стопах»
На сторінках «НК» продовжуємо розповідати про перспективних молодих спеціалістів ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ». Сьогодні мова йтиме про апаратника газорозділення цеху з виробництва хлорвінілу виробництва ПХВСС і КС Святослава Хоміцького, який за рік роботи встиг проявити себе тим спеціалістом, який прагне й надалі навчатися та розвиватися.
Святослав – уродженець Калуша. Після закінчення школи навчався в Калуському політехнічному коледжі, а вищу освіту вирішив здобувати в Київському національному університеті технологій та дизайну (спеціальність – виготовлення та перероблення полімерних матеріалів).
– Київ – чудове місто, але звикнути до надзвичайно швидкого ритму життя, який там панує, мені було досить складно, – зізнається співрозмовник. – Після завершення університету я працевлаштувався в столиці, щоправда, не за спеціальністю, але згодом все-таки вирішив повернутися в рідне місто.
Як виникла ідея працевлаштуватися в «КАРПАТНАФТОХІМі»? Я просто пішов, так би мовити, по стопах батька, який, до речі, працював у цьому ж цеху, де я зараз. До слова, я не знаю, де саме, але свого часу на нафтохімічному комплексі працював і мій дідусь Степан Хоміцький. (Степан Степанович Хоміцький до виходу на заслужений відпочинок працював технологом цеху з виробництва рідкого хлору нашого підприємства. – Ред.).
– Початок вашої кар’єри в «КАРПАТНАФТОХІМі» співпав із непростим періодом, а саме: веденням пускових робіт після тривалого простою. Не було складно?
– Чесно кажучи, спершу було дещо важко звикати до виробничого процесу, але водночас мені було дуже цікаво це все пізнавати та вдосконалювати свої знання й вміння. До речі, хоч я працюю в цеху вже більше року, але й надалі продовжую навчатися, адже виробництво – високотехнологічне, а робота дуже відповідальна.
Загалом я, йдучи на роботу, був готовий до труднощів, адже гладко ніде не буває, і це цілком нормально. В таких умовах загартовується характер, пізнаються всі виробничі нюанси. Складність роботи саме в нашому цеху полягає в тому, що він споруджений ще в 1972 році й відповідно тут обладнання дещо старіше, ніж в інших цехах, хоча постійно модернізується. Але колектив докладає всіх зусиль, аби все працювало і виготовлялася якісна продукція.
Нещодавно у нас, як і в інших цехах підприємства, проводився капітальний ремонт. Щось відремонтували, щось оновили, тому сподіваємося, що з часом і весь наш цех повністю оновиться.
Щодо рівня заробітної плати, то вона в «КАРПАТНАФТОХІМі», як на мене, достойна. Крім того, тут є можливості для кар’єрного росту. Звичайно ж, мені, як, мабуть, і більшості людей, хочеться ще більшого заробітку і швидкого кар’єрного росту, але на все потрібен час. Думаю, що якщо підприємство працюватиме і розвиватиметься, то поступово покращуватиметься і добробут його працівників.
– Як сприйняв вас колектив цеху?
– Хоч я тут наймолодший, але мене сприйняли дуже добре. Я б навіть сказав, що по-сімейному. Люди дуже хороші, привітні та завжди готові прийти на допомогу. Особисто для мене хороший колектив – вагома складова всієї роботи, адже багато залежить від того, наскільки люди злагоджено працюють та готові прийти при потребі на допомогу.
Особливо хотів би подякувати апаратнику піролізу Сергію Маліборському та старшому майстру зміни цеху з виробництва хлорвінілу Віталію Джугану, від яких я почерпнув чимало знань та вмінь. Вони хороші спеціалісти своєї справи, які завжди з радістю діляться досвідом.
– Що б ви порекомендували молодим спеціалістам, які лише розпочинають свою діяльність в «КАРПАТНАФТОХІМі»?
– Ніколи не варто здаватися перед труднощами та проблемами. Виробничі проблеми, як і будь-які інші, потрібно вирішувати, а не тікати від них. Також обов’язково слід бути наполегливими й мати бажання вчитися, розвиватися та самовдосконалюватися. Багато в чому, до речі, можна навчитися в працівників вже старшого віку. Вони дуже відповідально ставляться до своєї роботи і надзвичайно віддані їй.
Також, якщо вже зайшла мова про бажання вчитися та вдосконалюватися, то хотілося б, щоб керівництво підприємства ще більше організовувало різні тренінги та курси для молодих спеціалістів. Зрозуміло, що це фінансово досить складно здійснювати, але багато фірм у світі практикують вкладати гроші в професійне вдосконалення своїх працівників, і ця методика виправдовує себе.
Мені, наприклад, дуже сподобалося, як нещодавно під час одного із навчань на підприємстві я мав можливість побувати на всіх його установках та ознайомитися з технологічними процесами. Пізнавальною була й екскурсія в Народний музей історії і трудової слави підприємства.
– Святославе, чим займаєтеся у вільний від роботи час?
– Раніше дуже захоплювався музикою. Також люблю читати, подорожувати… Загалом у мене багато різних захоплень.
– Буквально за лічені дні нафтохіміки та всі українці відзначатимуть новорічно-різдвяні свята. Що б ви хотіли їм побажати?
– Насамперед бажаю, щоб в усіх здійснилися мрії, адже навіть дорослим хочеться вірити в казку та новорічні дива. Нехай вдасться все, що запланували і до чого доклали максимум зусиль.
Розмову вела Тетяна ЯНІЦЬКА.
