Віктор Труш: «У поштових голубів головний інстинкт – якомога скоріше добратися додому»
Серед працівників «КАРПАТНАФТОХІМу» є чимало людей, які, окрім того, що проявили себе висококваліфікованими й затребуваними спеціалістами на виробництві, вражають своїми захопленнями у вільний від роботи час. Цього разу мова, зокрема, піде про начальника відділення біохімічного очищення цеху НіОПСВ Віктора Труша, який захоплюється голубами.
Мабуть, чимало калушан, прогулюючись містом, у скверику на вулиці В. Стуса, обіч будівлі податкової інспекції, помічали казкову хатиночку голуб’ятні, звідки, якщо прислухатися, доноситься миле і заспокоююче воркотіння. Саме Віктор Олексійович – господар цієї будівлі і її мешканців.
Але ми почали розмову із Віктором Трушом не з його дещо незвичного захоплення, а з робочих буднів, трудової кар’єри.
– Цього року виповниться 24 роки, як я працюю на очисних спорудах, – пригадує співрозмовник. – Відразу після завершення навчання в Ужгородському державному університеті (за фахом – біолог) влаштувався машиністом насосних установок. Потім був підмінним майстром, старшим майстром відділення БХО, а відтак – начальником відділення.
Досі пам’ятаю, як при працевлаштуванні тодішній начальник цеху Роман Руско сказав мені, що бере на роботу, але щоб про жодні переводи на інші виробництва я не думав. Так і сталося… Вся моя трудова кар’єра пов’язана виключно з цехом НіОПСВ. Свою роботу я люблю і за роки праці вже добре її знаю. Загалом все влаштовує, але, звичайно ж, хотілося б і надалі збільшення заробітної плати.
– Як і коли ви захопилися голубами?
– Ще з дитинства мене тягнуло до природи, до тварин… Я дуже хотів собаку, але мама категорично забороняла. Пам’ятаю, як часто приводив, поки вона була на роботі, вівчарку Діну, яка жила в нас у дворі, в квартиру, щоб погодувати. Також захоплювався рибками… Ще пізніше тримав близько тридцяти канарейок, але коли прийшов час поступати в університет, то довелося їх продати.
Щодо захоплення голубами, то все почалося у шостому класі. Я навчався у школі №2, а поряд з нею було три голуб’ятні, господарювали в яких Василь Ласійчук, Михайло Кочанський та Ярослав Онуфрик. Я і ще два однокласники часто приходили до них у гості, розпитували все про голубів, а відтак у будинку навпроти школи збудували вже свою голуб’ятню. Згодом я звів голуб’ятню на будинку на вул. В. Стуса, 4а, але через певний період хтось її зруйнував. Потім тримав голубів у Зеленому Яру. Під час мого навчання в Ужгороді за ними доглядав мій батько, за що йому дуже вдячний.
Коли я повернувся до Калуша, то ще більше заглибився у своє захоплення, вступив у клуб, почав брати участь у змаганнях… Тоді ж звів голуб’ятню у скверику на вул. В. Стуса, згодом розширив її. Наразі там налічується 56 голубів, але скоро очікую на молоде поповнення. Найбільше у мене було свого часу 130 голубів, але тримати їх так багато ризиковано, адже це збільшує ймовірність виникнення хвороб, інфекцій та ін.
– Як проходять змагання?
– У кожного голуба-учасника змагань на нозі є кільце – своєрідний паспорт. Там вказано рік народження пташки, код міста, звідки вона є, номер телефону господаря. Також є спеціально обладнана машина, яка збирає всіх учасників змагань і везе їх на місце випуску. До слова, цей автомобіль може вмістити в себе до 4 тисяч голубів. Щодо відстані, яку доводиться долати голубам, то це може бути від 100 до 800 кілометрів і більше. Польоти, довші за 800 кілометрів, вважаються марафонськими. Найдальше моїх голубів відвозили на відстань 1150 кілометрів, в місто Краснодон (Луганська обл.). До речі, два голуби повернулися ввечері того ж дня, коли їх випустили…
Коли перший голуб прилітає в свою голуб’ятню, його господар має подзвонити до організаторів і повідомити, що голуб під певним номером прибув. За цими результатами і визначаються переможці.
Раніше я очолював Калуський клуб голубівників, але декілька років тому став учасником Рогатинського клубу. Справа в тому, що в Калуші в нас було близько 60 учасників, а в Рогатинському клубі – 225. Там є значно сильніші учасники, але мене це не лякає, а навпаки, цікавіше, коли більша конкуренція.
– Яким чином голуби знаходять дорогу додому за сотні кілометрів?
– У поштових голубів головний інстинкт не поїсти чи попити, а якомога скоріше добратися додому. Під час польоту додому вони навіть не зупиняються поїсти. Інколи, коли надто сильно вибиваються із сил, можуть лише зупинитися, щоб попити, або ж взагалі роблять це на льоту.
Щодо того, як голуби знаходять шлях додому, то дехто каже, що орієнтуються по сонцю або магнітних полях Землі, а насправді одному Богові відомо, як отака маленька пташка, змагаючись із вітром, не збивається з орієнтиру й прилітає додому, подолавши сотні кілометрів.
– Розкажіть, як ви відбираєте голубів і готуєте їх до змагань.
– Наразі у мене з 56 голубів 36 – спортсмени, інші – селекційні. Головне завдання останніх – забезпечити голуб’ятню молодими перспективними летунами. Після того, як новонароджені голуби досягають потрібного віку, я відвожу їх на певну відстань від дому, випускаю і чекаю, хто прилетить. Поступово збільшую дистанцію 30, 40, 50 кілометрів… Таким чином відбувається природний відбір.
Також деяких птахів купляю. Нещодавно привіз з Польщі декілька голубів елітних видів. Як вони поведуть себе у наших умовах, покаже час, але сподіваюся, що все буде добре.
Щодо самої підготовки до змагань, то вона теж нелегка і доволі затратна. Голуба, як і будь-яку іншу тварину чи людину, потрібно належно підготувати до фізичного навантаження, що його чекає. Тому купляю для них вітаміни, антибіотики та ін.
Цьогоріч перші змагання відбудуться 5 травня.
– Чи є у вас улюбленці?
– Звичайно, і улюбленці, і улюблениці (сміється. – Авт.). Здебільшого улюбленці – це фаворити, ті, які досягають найкращих результатів. Деяким даю імена, інші ж просто мають номери.
Наприклад, у 2009 році мій голуб №6214 показав найкращі результати у трьох із п’яти категорій на весь Жидачівський регіон. А минулого року вже його син, голуб №210044 посів 3 місце в Україні на екстримально довгій (марафонській) дистанції. На початку цього року я б міг везти його у Познань (Польща) на виставку, щоб він представляв Україну, але пустив його на черговий виліт і він, на жаль, не повернувся.
– Це прибуткове чи, навпаки, затратне захоплення?
– На своїх голубів я витрачаю чимало коштів… Потрібно купити корм, вітаміни, антибіотики. Наприклад, шість тисяч гривень я лише витрачаю на бензин, щоб відвезти своїх голубів на змагання, але я люблю ці створіння, тому не шкодую.
Праці в це захоплення також потрібно вкладати чимало. Як мінімум, два рази у день слід біля них побути.
Що потрібно, щоб голуби почувалися нормально? Вони, виявляється, як і люди, люблять чистоту в приміщенні, де живуть. Чисте повітря їм забезпечує природна вентиляція. Ну і, звичайно, – добре харчування. Найбільше птахи полюбляють насіння соняшника, ріпака, проса, горох, кукурудзу…
Щодо заробітку, то на змаганнях ми ставки не ставимо і призового фонду нема, виключно спортивний інтерес.
Я радий від того, що просто можу взяти птаха в руку і відчувати його добре збите тіло. Голуб мене тішить тим, що випромінює здоров’я. Коли я бачу його активним, коли він бігає, воркує, гарно їсть, з блискучим пір’ям – для мене це щастя!
– Які ваші плани на майбутнє?
– Хоч моя голуб’ятня доволі сучасна і виготовлена з якісних матеріалів, але хотілося б ще більше покращити умови утримання голубів. Для цього, звичайно ж, потрібно мати високий і стабільний дохід. Тому сподіваюся, що наше підприємство і надалі стабільно працюватиме і нарощуватиме темпи виробництва, а його працівники відповідно отримуватимуть хорошу заробітну плату.
Розмову вела Тетяна ЯНІЦЬКА.
