За рік праці – кар’єрне зростання
Молоде подружжя Васильєвих добре зарекомендувало на сучасних виробництвах «КАРПАТНАФТОХІМу»
Вони разом закінчили університет, разом шукали гідно оплачувану та за спеціальністю роботу, а тепер вже півтора року разом працюють на підприємстві, здобуваючи практичні навики та вміння.
Мова йде про старшого апаратника (оператора) електролізу відділення електролізу,сушки, компримування хлору, в. о. майстра зміни цеху з виробництва хлору і каустичної соди мембранним методом (ХіКС-ММ) виробництва ПХВС і КС ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» Володимира Васильєва та старшого апаратника (оператора) полімеризації цеху з виробництва поліхлорвінілової смоли суспензійної (ПХВСС) Ольгу Васильєву.
– Я народився та виріс у Калуші, – розповідає молодий спеціаліст. – Після завершення навчання в Калуській гімназії ім. Д. Бахматюка поступив у Національний університет «Львівська політехніка». Там і познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Спершу ми навчалися разом, а згодом обрали різні спеціальності. Моя спеціальність – хімічні технології неорганічних речовин, а Оля вивчала хімічні технології палива та вуглецевих матеріалів або, простіше кажучи, технологію переробки нафти та газу. Наприкінці 2015 року ми тоді вже чоловік та дружина отримали дипломи і перед нами постало питання влаштування подальшого спільного життя. Спершу планували «кинути якір» у Львові, але не вийшло. Винаймати житло дуже дорого. А ще дорожнеча в магазинах…
– Відтак ми почали розглядати варіанти переїзду або в Калуш, де проживають батьки Володі, або в Кременчук, звідки я родом, – продовжує Ольга. – Також ще був варіант їхати в Рівне, адже на одному з тамтешніх підприємств чоловік свого часу проходив практику і була можливість працевлаштуватися. Оскільки до Калуша зі Львова було найближче переїжджати, а також, враховуючи те, що тоді вже велися розмови про відновлення виробничих потужностей «КАРПАТНАФТОХІМу», ми прийняли рішення їхати в рідне місто чоловіка.
Та не все, як мовиться, відразу склалося гладко. Коли вони на початку 2016 року прийшли у відділ кадрів підприємства, то їм повідомили, що набору на роботу нема і потрібно зачекати. Відтак Володимиру та Ользі довелося певний час проживати разом з батьками і працювати не зовсім за спеціальністю.
– Майже півроку я працював у Калуському УЕГГ старшим майстром у відділі обліку, – зазначає Володимир. – Але в серпні нам зателефонували з «КАРПАТАНАФТОХІМу» і повідомили, що невдовзі очікується набір на роботу. Наступний дзвінок з пропозицією приносити необхідні документи і працевлаштовуватися пролунав на початку грудня. А 15 грудня в нас з дружиною вже був перший робочий день на нафтохімічному комплексі. На той момент виробничі потужності ще простоювали і не було до кінця зрозуміло, чого чекати далі. Відверто кажучи, спершу було важко. Зарплата була меншою, ніж на попередній роботі, замість роботи за спеціальністю доводилося прибирати територію та виконувати ряд інших завдань. Це дещо пригнічувало… Але в березні вже розпочалися пусконалагоджувальні роботи і з’явилася надія на краще. У липні наше виробництво відновило повноцінну роботу і тоді стало значно легше.
Хоча саме в цей період на мене чекало справжнє випробування. У, так би мовити, прискореному режимі мене ознайомили з основними принципи роботи і відразу доручили виконувати обов’язки оператора. Для порівняння, люди, які зараз приходять на цю роботу, стажуються 2-3 місяці. Але мене в цей час підтримував і всіляко допомагав старший майстер відділення Анатолій Левченко. Допомагало й те, що до цього я ходив у різні зміни та цікавився в операторів нюансами роботи. Також знадобилася й теоретична підготовка, яку отримав в університеті. Крім того, оскільки тоді ще велися підготовчі роботи до пуску виробництв, то навіть якщо в роботі й траплялися помилки, вони не призводили до неполадок.
А вже в січні мені доручили виконувати обов’язки старшого майстра зміни. Відверто кажучи, ця робота мені ще більше подобається. Адже, якщо оператор весь час стежить за роботою обладнання лише за даними, відображеними в комп’ютері, то майстер може й на практиці проконтролювати роботу того чи іншого обладнання. Наразі я задоволений і роботою, і рівнем заробітної плати. Але на досягнутому не збираюся зупинятися, планую й надалі поглиблювати свої знання і вміння.
Задоволена тим, як наразі все склалося, і Ольга, хоча, зізнається, що спершу було дещо складно та навіть страшно.
– У Калуші я бувала й раніше, оскільки ми приїжджали до батьків Володі, але все ж перед переїздом сюди був певний страх, адже тоді не знали, чи знайдеться для нас робота, чи буде вона нас задовільняти та інше, – пригадує молода жінка. – На роботу мене прийняли апаратником полімеризації на відділення фасування. Не можу сказати, що я спершу не могла впоратися із завданнями, але боязнь зробити щось неправильно була. У нагоді стали теоретичні знання, отримані під час навчання в університеті, та той досвід, яким ділилися старші колеги. Особливо завдячую операторам, які працювали зі мною в зміні, та майстру зміни, а тепер вже заступнику начальника цеху Олегу Курташу. З усіма питаннями я зверталася до нього і він не відмовляв у допомозі.
Згодом мені запропонували спробувати себе в ролі старшого апаратника (оператора) на так званому декретному місці, а потім перевели й на постійну основу.
Щодо того, як у колективі сприймають молодих спеціалістів, то Ольга і Володя в один голос стверджують, що їх прийняли дуже привітно, а працівники, які мають вже більший досвід роботи, з радістю діляться навиками.
– За час роботи я працював вже в усіх змінах і ні з ким із співробітників не виникало жодних проблем, – розповідає Володимир. – Різниця у віці зовсім не заважає роботі. Хоч мені 25 років, але я однаково добре спілкуюся як з однолітками, так і з 50-річними працівниками. Загалом у нас в колективі багато молодих спеціалістів, зокрема майстрів і навіть начальників відділень.
– Я не помітила, щоб хтось насторожено ставився до мене через мій вік, – доповнює Ольга. – Колектив у нас дуже хороший і жодних проблем через вікову різницю не виникає. Також не можу сказати, що молодь обмежують у можливості кар’єрного росту та іншому.Щодо захоплень подружжя, то Ольга у вільний від роботи час любить читати або ж вишивати, а Володимир раніше серйозно займався баскетболом.
– Свого часу мені було присвоєно спортивний розряд кандидат у майстри спорту України, але потім відбувся занепад баскетболу і я припинив професійно займатися цим видом спорту.
Не шкодують хороших слів про своїх підлеглих і їхні безпосередні керівники.
– Побільше б нам таких молодих працівників, як Володимир, – зізнається старший майстер відділення електролізу, сушки та компримування хлору цеху з виробництва хлору і каустичної соди мембранним методом Анатолій Левченко. – Хлопець все, як мовиться, схоплює на ходу. Наприклад, якщо комусь треба пояснювати певний вид роботи декілька разів, то йому достатнього всього два рази показати, а на третій раз він самостійно вже все добре виконуватиме. Думаю, що якщо він продовжуватиме в тому ж дусі й надалі, так віддаватиметься роботі, то в нього в майбутньому ще будуть нові досягнення.
– Ольга дуже хороша людина і спеціаліст, – розповідає начальник цеху з виробництва ПХВСС Володимир Троян. – У неї добра теоретична підготовка, вона хоче навчатися і розвиватися, прагне вдосконалюватися. А ще вона добре проявила себе під час робіт, пов’язаних із підготовкою цеху до пуску.
Тетяна ЯНІЦЬКА.
